Сьогоднішній захід до Дня Соборності в стінах Академії став не просто вшануванням історичної дати, а моментом глибокої рефлексії над тим, що тримає нас разом у ці непрості часи.

Ми розпочали з найголовнішого. Схиливши голови у хвилині мовчання, ми згадали кожного й кожну, хто віддав життя за нашу цілісність. Ми знаємо ціну кожного мирного дня в тилу, і ця спільна пам’ять є тим міцним фундаментом, на якому будується наша єдність.

Біля карти України ми ще раз переконалися, наскільки багатогранною є наша держава. Від териконів Донбасу до Карпатських гір, від лісів Полісся до кримського узбережжя — кожна область була позначена знаковими символами. Це нагадування: соборність починається з поваги та знання кожного куточка рідної землі, яку сьогодні ціною неймовірних зусиль захищають наші воїни.

Особливим символізмом наповнився момент створення живої «мережі підтримки». Сині та жовті стрічки, що перепліталися в руках учасників, стали втіленням невидимих, але нерозривних зв’язків між нами.

Коли один за одним почали загорятися ліхтарики, наповнюючи простір теплим світлом, стало очевидно: соборність — це насамперед про людей. Це про нашу здатність бути «внутрішньою батарейкою» одне для одного навіть у найтемніші часи. Цей ланцюг світла підсвітив наші стрічки, перетворивши їх на пульсуючу артерію єдності.

Кожен учасник забрав із собою «передбачення незламності» — маленьке нагадування про те, що наше внутрішнє світло не згасне, а щоденна праця кожного є частиною великого спільного фронту.

Сьогодні ми ще раз відчули: Соборність — це запитати у колеги «Як ти?», це закрити черговий збір у робочому чаті, це впевненість, що ми всі — в одному човні.

Ми — країна, яку неможливо вимкнути. Ми — народ, який неможливо перемогти.

З Днем Соборності, незламні! Слава Україні!