05 листопада 2025 року в межах третього випуску проєкту «Діалоги мужності» відбулася щира й зворушлива розмова з командиром 2-го відділення першого окремого батальйону морської піхоти 36-ї бригади — Данилом Білим.

Данило поділився спогадами про дитинство, про найважливіші уроки, які виніс від мами — педагога з багаторічним досвідом. Саме ці уроки, за його словами, формували його як особистість. Особливо зворушливою стала мить, коли до розмови приєдналися знайомі з його дитинства — викладачка академії, яка знала Данила з ранніх років, його вихователька та колишня директорка табору «Ерудит», де він відпочивав у дитинстві.

У теплій атмосфері згадували про сім’ю. Данило розповів про стосунки зі старшим братом, про довіру та підтримку між ними. Попри те, що брат обрав шлях педагога, Данило вирішив піти іншим — вступив до ВПУ №7, а згодом — до армії. Він згадав, як повернувся з Польщі у 20 років і свідомо пішов до військкомату — це було рішення серця, а не лише вплив родини.

Розповідаючи про службу, він наголосив, що знання та навички, здобуті під час професійного навчання, не раз ставали в пригоді. А навчання на сержантських курсах у Миколаєві закінчив на відмінно — з прагнення бути найкращим для своєї команди.

Найважчий період — полон. Данило щиро поділився емоціями: як пережив два листи за весь час, як відчував себе забутим, як долав зневіру. Триматися допомагали сила духу, фізична витривалість, віра.

Після полону найбільше хотілося простих речей. Не пафосу — а чогось матеріального, буденного, про що мрієш, коли перебуваєш у неволі.

Його вчинок став прикладом не тільки для багатьох, а насамперед — для його племінника, нині нашого студента Тимура Савченка, який також долучився до розмови й поділився своїми почуттями.

На завершення Данило розповів про свої плани на майбутнє. Його історія не залишила байдужими здобувачів освіти, які щиро пройнялися мужністю, щирістю та людяністю цієї зустрічі.